Розкішний особистий кабінет Айнза був ошатно обставлений і встелений багряним килимом. Зазвичай він був покритий завісою тиші, але в цей день було так тихо, що тишу можна було почути як власний звук. Покоївка, яка зазвичай стояла поруч, зникла, залишилися тільки Айнз, Альбедо і лицар смерті, що стояв у кутку, виструнчившись, з мечем у руці.

Голос Альбедо звучав солодко, як мед, і не псував атмосферу.

– Дозвольте доповісти: Командира Сонцесяйного Писання теократії Слейн, якого ми захопили біля цього села, відправлено до крижаної в'язниці. План полягає в тому, щоб офіцер зі збору розвідданих вибивав з нього інформацію.

– Якщо ви змусите Нейроніста зробити це, це не проблема. Але ти ж знаєш, що я хочу провести експеримент на трупі?

– Так, володарю. Тоді, ми зараз оцінюємо спорядження, яке ми зняли з лицаря, але я чула, що жодна з речей не є дуже зачарованою. Гадаю, що коли ми закінчимо, то покладемо все до скарбниці.

– Звичайно, це здається доречним.

– І наостанок, про всяк випадок, ми відправили в це село двох тіньових демонів. Що нам робити з Ґазефом Строноффом?

– Залиш поки що капітана в спокої. Важливіше те, що Карн - наш єдиний зовнішній плацдарм і єдине місце, де нам вдалося побудувати дружні стосунки. Ми можемо розраховувати на співпрацю з ними в майбутньому. Зробіть все можливе, щоб не зруйнувати цей зв'язок.

– Зрозуміло. Я простежу, щоб так і було. Ну що ж, це була коротка, але така моя доповідь.

Айнз подякував і придивився до неї уважніше. Вона завжди носила лагідну посмішку, але сьогодні була іншою - здавалося, що вона перебувала в майже нестримному гарному настрої. Причиною тому був безіменний палець її лівої руки, який погладжувала права рука - перстень Айнз Оул Ґоун. Де вона його носила - її особиста справа, але не важко було здогадатися, чому вона одягла його саме на цей палець.

Якби це були її справжні почуття, як чоловік, Айнз, можливо, зрадів би, але її почуття були результатом його витівки. В його серці жевріла провина.

– Альбедо, твоє кохання до мене - це те, що я спотворив. Це не те, що ти відчуваєш насправді. Тому...

Що ще я повинен був сказати? Маніпулювати її спогадами за допомогою магії буде правильним способом впоратися з цим? Айнз запнувся і не зміг більше нічого сказати.

Альбедо, все ще посміхаючись, запитала:

– Якою я була до того, як ви мене змінили?

Сукою.

Не те щоб він міг сказати це, хоча, він не був впевнений, як пояснити речі. Зовні він виглядав спокійним, але всередині гарячково шукав рішення. Альбедо, спостерігаючи за ним, знову заговорила першою:

– У такому разі я віддаю перевагу своєму теперішньому "я", так що вам не варто хвилюватися з цього приводу.

– Але...

– Але?

Айнз мовчав. Він отримував від неї якийсь незбагненний знак, оскільки вона продовжувала посміхатися.

Оскільки він мовчав, вона продовжувала.

– Є тільки одна річ, яка є важливою. – Айнз чекав, що вона продовжить, і вона заговорила сумним голосом. – Я доставляю вам клопотів?

Він відкрив рот і втупився в її обличчя. Її слова поступово занурювалися в його мозок - не те щоб він думав, що він у нього є - і нарешті він зрозумів, що вона намагається сказати. Він поспішив на її захист.

– Н-ні, зовсім ні. – Він не засмутився через те, що його кохає така красуня. Принаймні, поки що.

– Тоді все гаразд, так?

– Гм... – Здавалося, що ні, але він не міг придумати, як її переконати.

– Все гаразд, чи не так? – повторила вона.

Айнз виразно відчув щось дивне, але запитав як останню інстанцію:

– Я спотворив передісторію, яку тобі дав Табула! Хіба ти не хочеш повернутися до себе справжньої?

– Я впевнена, що Табула Смарагдіна пробачив би вам, як батько прощає доньку за те, що вона стала чиєюсь нареченою.

– Т-ти так думаєш?

Невже він справді був таким?

Поки Айнз роздумував над цим, пролунав брязкіт металу. Коли він подивився в той бік, звідки він пролунав, на землі лежав довгий меч. Лицаря смерті, який мав би його тримати, ніде не було. Він був викликаний зовсім недавно.

– Монстри, викликані звичайним способом, повертаються після того, як закінчується їхній часовий ліміт... Судячи з того, як меч з цього світу впав на підлогу, їхнє спорядження не було зв'язком, який дозволив би їм залишатися в цьому світі. У такому разі, якщо використовувати труп як основу для виклику, то він не повертається, бо прив'язка до цього світу сильніша? Якби у нас була купа трупів, ми могли б ними укріпити Назарік.

– То я маю зібрати купу трупів?

– Давай не будемо розкопувати цвинтар Карн чи ще щось.

– Зрозуміла. Але треба придумати, як зібрати велику кількість трупів. Ну що ж, якщо лицар смерті зник, то, мабуть, вже час збиратися. Будь ласка, йдіть з Себасом. Я піду попереду.

– О? Гаразд, Альбедо. Побачимося пізніше.

Вийшовши з покоїв Айнза, Альбедо побачила Себаса, що йшов їй назустріч.

– Себасе! Якраз вчасно.

– О, Альбедо. Володар Момонґа у своїх покоях?

– Так, у себе. – Вона відчула легку перевагу, тому що Себас все ще називав його володарем Момонґою.

Себас підняв брову.

– Ви, здається, в гарному настрої. Сталося щось приємне?

– Типу того. – Знання про ім'я було не єдиною причиною її радості. Вона згадувала свою попередню розмову з Айнзом. Вона сказала «наречена», і він не відмовив їй і не ухилився. Іншими словами... Її ніжний вираз обличчя спотворився і став нечистим, навіть для того, якою вона була злою. Вона ніколи б не посміхнулася так перед Айнзом.

– Ті-хі-хі-хі-хі-хі! Я можу його впіймати. Я їй покажу. Я буду сидіти поруч з ним! У Шалтір не буде іншого вибору як поступитися. – Вона прошепотіла свої цілі не як капітан стражів поверху, а як жінка, і стиснула кулаки. – Моя кров суккуба кипить!

Себас дивився на це з деякою огидою.

Айнз прибув до Тронного Залу у супроводі Альбедо. Там було дуже багато істот, які опустилися на одне коліно, щоб висловити свою відданість. Ніхто не ворушився; було так тихо, що не було чутно навіть звуку дихання. Звуки були викликані кроками Айнза і Себаса і стукотом посоха Айнз Оул Ґоун по підлозі.

Айнз піднявся сходами та сів на трон. Себас, звичайно ж, зупинився біля підніжжя сходів і став на коліна позаду Альбедо.

Сівши, Айнз мовчки оглянув сцену, що розкинулася перед сходами. Зібралися майже всі НІП. Найприємніше було бачити всіх разом; тут було так багато різних істот, що це було схоже на парад демонів. Йому захотілося ще раз поаплодувати силі уяви своїх товаришів по гільдії, які створили все це.

Оглянувши всіх, він помітив, що не вистачає кількох НІП, але це було неминуче. Надвелетенський ґолем Ґарґантюа і Страж Віктім восьмого поверху не могли прийти. Не те щоб це компенсувало їх відсутність, але зібралися не тільки НІП. Було багато високорівневих міньйонів, без сумніву, ретельно відібраних Стражами поверхів.

Попри цьому, Тронний Зал був настільки просторим, що здавався трохи порожнім. Тронний Зал був серцем Великої Гробниці Назаріка і її найважливішою зоною, тому він розумів, чому вони не поспішають допускати міньйонів, але вважав, що це правило можна було б трохи пом'якшити.

Але це вже питання для іншого разу. Айнз вирішив звернутися до нього пізніше і відкрив рот, щоб заговорити:

– По-перше, мені шкода, що я діяв самостійно, – перепрошував він голосом, який зовсім не звучав так, ніби йому шкода. Це було лише для вигляду; важливо було те, що він перепросив. Він діяв на власний розсуд, але не хотів, щоб підлеглі думали, що він їм не довіряє.

– Запитайте Альбедо, що сталося, поки нас не було, але є одна річ, яку я хочу сказати вам усім тут і зараз. «Високорівневе руйнування предмета»! – Айнз вимовив заклинання, яке могло знищити магічні предмети до певного рівня. Один з великих прапорів, що звисав зі стелі, впав на підлогу. На ньому був герб Момонґи.

– Я змінив своє ім'я. Відтепер називайте мене... – Айнз показав пальцем і зібрав усі погляди. – Називайте мене Айнзом Оулом Ґоуном, скорочено Айнзом. – Його палець вказував на гобелен позаду трону з гербом гільдії. Він сильно вдарив посохом по підлозі, щоб привернути загальну увагу.

– Хто має заперечення, встаньте і скажіть про це.

Ніхто не мав що сказати у відповідь. Альбедо заговорила, сяючи:

– Ми почули ваше благородне ім'я. Слава вам, володарю Айнз Оул Ґоун! Вам, найшляхетніший, Айнз Оул Ґоун, ми з Великої Гробниці Назаріка присягаємо в абсолютній вірності!

Потім приєдналися Стражі.

– Слава вам, володарю Айнз Оул Ґоун! Той, хто об'єднав Вищих Істот, були ви. Вам ми присвячуємо все.

– Слава вам, володарю Айнз Оул Ґоун! Ви - цар, що володіє жахливою силою. Всі істоти повинні пізнати вашу велич!

Вигуки НІП та міньйонів рознеслися луною по Тронній Залі.

Купаючись в похвалі, Айнз подумав: «Друзі. Що б ви подумали, якби я монополізував наше горде ім'я для себе? Ви були б щасливі? Чи насупите брови? Якщо у вас є якась думка, підійдіть і скажіть мені. Скажіть, що це не тільки моє ім'я. Коли прийде час, я з радістю знову стану Момонґою».

Він подивився на всіх, хто стояв під ним.

– Зараз я збираюся віддати суворий наказ, який стане дороговказом для нашої політики в майбутньому. – Айнз зробив паузу на кілька секунд. Вирази облич у всіх були напружені. – Зробіть Айнза Оула Ґоуна вічною легендою! – Він встромив правою рукою посох Айнз Оул Ґоун в підлогу. В ту ж секунду, як він це зробив, кольори з кожного з коштовних каменів почали виходити та мерехтіти в повітрі. – Там, де багато героїв, розтрощи їх! Тому що Айнз Оул Ґоун - найбільший герой. Нехай це стане відомо всім живим істотам. Якщо ми зіткнемося з кимось сильнішим за нас, то нехай це стане відомо ще чимось, окрім сили. Якщо ми виступаємо проти мага, який має з собою велику кількість людей, то виберіть якийсь інший метод. Ми все ще знаходимося на підготовчих етапах, але ми повинні працювати в напрямку великого дня, який неодмінно настане. Ми повинні зробити так, щоб стало відомо, що Айнз Оул Ґоун - найвеличніший!

Він хотів поширити своє ім'я і донести його до кожного вуха в цьому світі. Його старі друзі, члени гільдії Айнз Оул Ґоун, повинні були піти, але все ще існувала ймовірність того, що вони можуть бути тут. Ось чому він хотів дістатися до легендарної точки, де всі знали його ім'я.

На землі, в небі та над морем - всі живі істоти повинні знати. Тоді, можливо, воно дійде і до колишнього члена гільдії. Голос Айнза, переповнений амбіціями, був досить сильним, щоб його почули всі присутні в кімнаті. Всі схилили голови, так синхронно, що цей рух було чутно. Їхню позу можна було назвати молитвою або поклонінням.

Трон виглядав трохи самотнім після того, як Айнз пішов, але хвилювання в Тронному Залі все ще було високим. Отримання наказів від свого абсолютного правителя і початок виконання завдань всі разом запалювали полум'я пристрасті в серці кожного з них. Особливо ревними були ті, хто отримав прямий наказ.

– Всім підняти голови. – М'який голос Альбедо немов смикнув, і всі, чия голова залишалася схиленою, підняли її вгору. – Кожен з вас, хто отримав прямий наказ, покірно виконуйте його. Зараз ми маємо обговорити дещо важливе. – Її погляд не відривався від гобелена Айнз Оул Ґоун, що висів за троном. НІП і міньйони за її спиною теж дивилися на нього.

– Деміург, будь ласка, розкажи всім, що тобі сказав володар Айнз.

– Звісно. – Він все ще стояв на коліні, як і всі інші, але його голос пролунав так, що його почули всі присутні. – Ось що сказав мені володар Айнз, дивлячись на нічне небо: «Можливо, я прийшов на цю землю для того, щоб забрати цю недоторкану скриньку з коштовностями», і далі він продовжив. «Ні, ця скринька не те, чім я можу володіти. Вона повинна прикрашати Велику Гробницю Назаріка... мене та моїх друзів з Айнз Оул Ґоун.» "Скринька з коштовностями" тут - це цей світ. Ось тут ми бачимо його істинні наміри. – Деміург посміхнувся, але не тепло. – Останнє, що він сказав, було: «Захопити світ - звучить весело.» А це означає...

Щось блиснуло в їхніх очах - колір їхньої рішучості.

Альбедо повільно підвелася на ноги та оглянула обличчя присутніх, і всі вони озирнулися на неї, не відриваючи погляду від гобелена Айнз Оул Ґоун, що висів за її спиною.

– Розуміння справжнього наміру володаря Айнза і підготовка до його виконання є доказом нашої вірності та ознакою здібних підданих. Знайте, що наша кінцева мета - віддати цей світ, цю скриньку з коштовностями, володарю Айнзу.

Альбедо посміхнулася від вуха до вуха, обернулася і посміхнулася гобелену.

– Володаре Айнз, ми зробимо цей світ вашим неодмінно. – Її голос відлунював, коли вона продовжувала. – Ми віддамо все, що цей світ може запропонувати своєму істинному правителю, володарю Айнзу!